Стилі сімейного виховання.

Навіщо людині сім’я? Кожен відповість по-своєму на це запитання, але прозвучить одна проста, але правильна думка – для щастя. Джерелом щастя родина стає тоді, коли існує гармонія стосунків між дружиною і чоловіком, між батьками та дітьми, між родиною у цілому і оточенням.

Сьогодні ми з вами спробуємо розібратися у особливостях взаємодії між батьками і дітьми, а саме – стилями виховання. Стиль сімейного виховання це важливіший компонент індивідуального середовища дитини. Під стилем сімейного виховання розуміється багатомірне утворення, яке включає:

- ставлення батьків до дитини та переживання цього ставлення (емоційний компонент),

- особливості сприйняття та розуміння характеру дитини (когнітивний компонент),

- поведінкові стереотипи, які практикуються відносно дитини (поведінковий компонент).

У кожній родині об’єктивно складається визначена, далеко не завжди усвідомлена, система виховання. Тут мається на увазі й розуміння мети виховання, й формулювання завдань, усвідомлення того, що можна й чого не можна допустити в ставленні до дитини.

У найбільш узагальненому вигляді ми можемо виділити 5 стилів виховання.

@    Авторитарний стиль це стиль, при якому батьки недооцінюють позитив, який є в їхніх дітях і віддають перевагу контролю. Цей спосіб виховання іноді пов’язують з агресивно-командним впливом батьків. Коли стосунки з дітьми нагадують стосунки між командиром і солдатом у армії. Насправді авторитарні батьки – не обов’язково диктатори й деспоти, вони можуть бути дуже люблячими і ніжними, але у стосунках з дитиною на перше місце, ставлять свою потребу бути поруч, контролювати життя дитини, приймати за неї рішення. Цим самим придушуючи ініціативу та почуття власної гідності дітей.

@    Гіперопіка в родині – це система взаємин, при яких батьки, забезпечуючи своєю працею задоволення всіх потреб дитини, відмежовують її від будь-яких турбот, зусиль і труднощів, приймаючи їх на себе. Люблячі матері часом не здатні уявити дитину окремо від себе, не розуміючи того, що юнак не зможе подорослішати, не розірвавши пуповину емоційної залежності від батьків. Питання про активне формування особистості відходить на другий план.

@    Система міжособистісних стосунків у родині, що будується на визнанні можливості й навіть доцільності незалежного існування дорослих від дітей, може породжуватися стилем сімейного виховання ліберальний. При цьому передбачається, що можуть співіснувати два світи: дорослі…й діти…і ні чим не слід переходити визначену у такий спосіб лінію. Найчастіше в основі цього типу взаємин лежить пасивність батьків як вихователів, або впевненість у тому, що такий стиль виховання забезпечить набуття дитиною самостійності та відповідальності.

@    Демократичний стиль виховання. Особливістю цього стилю взаємин є тверде, послідовне і водночас  гнучке виховання. Батьки  завжди пояснюють мотиви своїх вимог, заохочують їх обговорення з підлітком; влада використовується лише в міру необхідності; у дитині цінується як слухняність, так і незалежність; батьки встановлюють правила і твердо втілюють їх у життя, але не вважають себе безгрішними: вони прислухаються до думки дитини, хоч і не діють виключно відповідно до її бажань. Цей стиль виховання  найбільшою мірою сприяє розвитку в дитини самостійності, активності, ініціативи і соціальної відповідальності.

@    Існує ще один стиль виховання, що майже не має позитивних наслідків. Він називається Суперечливим. Фактично він спостерігається тоді, коли чоловік і дружина, бабусі і дідусі не можуть знайти між собою спільну мову у питаннях виховання і кожен має за ідеал свій, часто протилежний стиль виховання. Вони висувають різні вимоги до дитини, по-різному карають і винагороджують, часто маніпулюючи дитиною. Постійна непередбачуваність реакцій батьків позбавляє дитину відчуття стабільності оточуючого світу, породжуючи підвищену тривожність та невпевненість.

Те, що людина в дитячі роки здобуває в родині, вона зберігає протягом всього життя. Стиль батьківського виховання мимовільно записується у психіці дитини. А пізніше, у дорослому віці,  виявляється у стилі відносин з оточенням. Виявляється, що більшість тих батьків, які звертаються за допомогою до психолога, самі у дитинстві страждали від конфліктів з власними батьками.

Гармонійних Вам стосунків!!!